Вивчення напамʼять

Коли справа доходить до вивчення віршів напамʼять, люди обирають різні підходи. Дехто багаторазово читає текст вголос, сподіваючись, що слова самі відкладуться в пам'яті. Інші записують аудіо та прослуховують його знову і знову. У школі нас навчали традиційному методу: спочатку повторити перший рядок, потім другий, а далі — поєднати їх разом.

Жоден з цих способів мені не підходив. Коли я намагався запамʼятати другий рядок, перший миттєво зникав з голови. Вірші давалися мені страшенно важко.

Однак я відкрив для себе один метод, який кардинально змінив ситуацію. Можливо, він стане у нагоді і вам, особливо враховуючи, що в дорослому віці мало хто вчить вірші. Вивчення англійських віршів може виявитися справжнім викликом, а дехто й зовсім відмовляється від цієї ідеї, знаючи наскільки виснажливим може бути такий процес.

Хочу розповісти про метод, популярний серед мнемоністів. Він має солідне теоретичне обґрунтування та значно прискорив мій процес запамʼятовування. Це метод вивчення за першими літерами слів.

Суть методу проста: почніть з того, що прочитайте вірш вголос. Якщо твір довгий, виберіть фрагмент, який плануєте опанувати за один підхід. Наприклад, ось уривок з вірша Dr. Seuss "How the Grinch Stole Christmas":

Every Who
Down in Who-ville 
Liked Christmas a lot...
But the Grinch,
Who lived just north of Who-ville,
Did NOT!

The Grinch hated Christmas! The whole Christmas season!
Now, please don't ask why. No one quite knows the reason.

Наступний крок вимагає олівця та аркуша паперу. Від руки випишіть перші літери кожного слова — таким чином ви одночасно активуєте моторну памʼять і ще раз прочитуєте текст. Коли літери готові, спробуйте, дивлячись лише на них, згадати слова та відтворити фрагмент вірша вголос.

E W
D I W 
L C A L
B T G
W L J N O W
D N

T G H C T W C S 
N P D A W N O Q K T R

Якщо деякі слова не згадуються — не поспішайте заглядати в оригінал. Натомість постарайтеся створити найкращу версію, на яку здатні, та дійти до самого кінця фрагмента. Лише після цього звірте результат з оригіналом і з'ясуйте, чи були допущені помилки. Якщо є неточності, то повторіть процедуру ще раз.

Після цього текст опиняється у вас в короткотерміновій памʼяті і його можна декламувати вголос для закріплення.

Чому це працює?

Пригадування за літерами виявляється набагато ефективнішим, ніж багаторазове механічне повторення. Пояснення криється в особливостях роботи нашого мозку. Процес пригадування створює значно міцніші нейронні зв'язки, аніж пасивне повторення. Без літер-підказок відтворити текст було б неможливо, але з ними утворюється своєрідний місток: він водночас підказує і змушує мозок активно працювати над пригадуванням. Саме ця активна робота мозку — ключ до успішного запам'ятовування.

Коли повторювати?

Повторюйте вголос стільки, скільки забажаєте, але обов'язково дотримуйтесь принципів інтервального повторення. Мінімальна схема виглядає так: вивчили сьогодні — повторіть через день, потім через три дні, тиждень, два тижні, місяць, два місяці та три місяці. Така система гарантує, що вірш назавжди оселиться у вашій довготривалій пам'яті разом із патернами, формульною мовою та цілими мовними зворотами. Регулярна декламація досягне ще одного важливого ефекту — всі ці звороти завжди будуть на кінчику язика, готові для спонтанного використання в мовленні.

Матеріали для вивчення

На жаль, англомовна поезія в більшості випадків перетворилася на верлібр. Такі твори лише візуально нагадують те, що ми традиційно називаємо віршами. Саме тому буде досить складно знайти римовані тексти за власними інтересами.

У цій ситуації варто звернути увагу на твори американського письменника Dr. Seuss. Рекомендую "The Sneetches", "The Zax", "Too Many Daves", "Oh, the Places You'll Go!" та, звісно, "How the Grinch Stole Christmas". Незважаючи на те, що його роботи створені для дітей, вони містять багату формульну мову, несуть американський культурний код та мають чудову рифму. Декламувати такі тексти буде справжнім задоволенням.

Альтернативою поезії може стати проза. Відмінно підійдуть уривки з улюблених книг або монологи героїв із фільмів та серіалів. Такі тексти часто містять живу розмовну мову та цікаві ідіоматичні вирази.

Історично-культурна довідка

Вивчення на памʼять є однією з найбільш контроверсійних ідей педагогіки. Це одна з найдавніших та розповсюдженіших культурних практик, яка відігравала ключову роль у всіх культурах з канонічними текстами: Веди, Коран, священні книги християнства, конфуціанський канон в середньовічному Китаї та гомерівський епос Древньої Греції. Дослівне вивчення напамʼять було обовʼязковим компонентом ораторського мистецтва в юридичній та політичний риториці класичної античності, а в середньовічному Китаї від майстерності запамʼятовування філософських та літературних текстів залежав успіх просування в бюрократичній ієрархії. Літературні та естетичні функції вивчення текстів напамʼять завжди були нерозривні з педагогікою.

Але критика цього методу почалася доволі рано. Перші згадки були в сьомій книзі "Законів" Платона та в "Бенкеті" Ксенофонта. В той час як Платон не довіряє вивченню напамʼять перш за все через те, що завчені тексти можуть принести шкоду молодим людям, Ксенофот висміює пасивну та механічну природу вивчення напамʼять. В "Бенкеті" распсоди визнаються найдурнішими людьми тому, що вивчення на памʼять та декламація несумісні з уявленнями про живе, активне та гнучке мислення. В наступні епохи подібна критика стане головним аргументом проти вивчення на памʼять, як педагогічного методу. Вивчення на памʼять завжди було улюбленою мішенню критики педагогічних реформаторів. Нові педагогічні методи часто свідомо створювалися на противагу методу memoriter (тобто вивченню на памʼять літературних текстів та зубрінню підручників).

Один з ранніх зразків такої критики можна знайти в трактаті "Думки про виховання" Джона Локка, в розділі, присвяченому навчанню за методом memoriter. Локк суворо засуджує зазубрювання напам'ять уривків із творів письменників:

людина, яка начинила цим свою голову, озброюється всім, що потрібно, щоб стати педантом: це вірний шлях до педантизму, який найменше личить джентльмену. Справді, що може бути смішніше за людину, яка змішує багаті й прекрасні думки інших з порядною порцією свого власного убогого матеріалу, який від цього стає ще помітнішим, але зовсім не привабливішим і так само погано рекомендує свого власника, як зношене й полиняле пальто з нашитими яскраво-червоними латками й блискучими позументами?

Гарольд Горст, секретар міністра освіти в Британській імперії в кінці 1890-х, вважав себе "педагогічним революціонером" та давав досить різку оцінку вивченню "Касабланки" Філіції Хеманс:

Згубний звичай зазубрювання напам'ять слід внести до кримінального кодексу. Шибениця — занадто м'яке покарання для вчителя, який руйнує розум своїх вихованців, примушуючи їх заучувати напам'ять «Касабланку»

Запамʼятовування поезії завжди асоціювалося з "зубрінням" - вивченням підручників історії, математичних теорем та фізічних законів. Ось як нью-йоркський критик і історик Майкл Нокс Беран описує ситуацію, яка виникла в США:

Педагоги-прогресивісти на дух не переносили заучування напам'ять. В результаті виросло кілька поколінь американців, які ніколи нічого не вчили напам'ять. Навіть добре освічені 30- і 40-річні часто не в змозі процитувати й кількох рядків класичної поезії чи прози

Занепад мнемонічної функції поезії в різних культурах відбувався нерівномірно. В Західній Європі завдяки супротиву консервативних освітніх традицій цей процес йшов повільніше ніж в Америці. В радянському союзі поезію вчили напамʼять протягом всього 20 сторіччя. Контроль держави над тиражуванням друкованої продукції провокував запит на непідцензурні альтернативи, такі як переписування від руки або вивчення напамʼять. Запит на вивчення напамʼять був двостороннім: держава вводила обовʼязкові патріотичні вірші для пропаганди, а суспільство вчило напамʼять свої вірші, як знак політичного інакомислення та уникнення цензури.

Одна з країн, де мнемонічні техніки не втратили силу, а навпаки розвиваються - це Китай. Професор Ан Ран, декан міжнародної освіти в Південно-Китайському технологічному університеті в Гуанчжоу, пояснює:

Якщо західні люди розглядають заучування напамʼять і розуміння як взаємовиключні явища, то китайці схильні бачити їх як пов'язані феномени

Деякі експерти вважають, що вивчення напамʼять було популярним педагогічним методом в Китаї через тотальну бідність широких верств населення, але приклад Мадам Чан Кайші показує, що навіть найбагатші та найвпливовіші люди Китаю не нехтували цим методом.

Cун Мейлінг, або Мадам Чан Кайші, найзагадковіша та найсуперечливіша політична фігура 20 століття. Цю жінку називали Вічною Першою Леді Китаю, і вона мала неймовірну офіційну та неофіційну владу під час тривалої та кривавої громадянської війни в Китаї. Вона запекло боролася проти китайського комунізму й десятиліттями впливала на зовнішню політику США. Cун Мейлінг народилася у сімʼї китайсько-американського бізнесмена та отримала престижну освіту в США. У віці 19 років вона повернулася до Шанхаю. Лаура Тайсон Лі в біографічній книзі про Сун Мейлінг пише, що та страшенно дратувалася через те, що коли сердилася на прислугу, то відразу втрачала здатність говорити китайською і вимушена була кликати дворецького, щоб він перекладав з англійської. Труднощі в комунікації рідною мовою спонукали її батьків настояти на тому, що без гарного знання китайської мови їй буде важко досягти тут успіху. Вона відкинула пропозиції елітних шанхайських шкіл та найняла старомодного вченого для приватних уроків кілька годин на день. Сун Мейлінг вивчала каліграфію та класичні тексти, запам'ятовуючи уроки традиційним способом школярів — декламуючи їх вголос і ритмічно хитаючи тілом. Її потужний вплив на розвиток китайської політики може служити доказом досконалого вивчення нею китайської мови.

Незважаючи на критику західних методистів, які прогнозували зникнення цього методу, китайські студенти широко застосовують вивчення напамʼять текстів для вивчення англійської мови. В останні роки стратегія вивчення іноземної мови китайськими учнями привернула величезну увагу серед дослідників мови та викладачів (наприклад, Gao, 2006, 2007, 2008; Gu, 2003; Jiang & Smith, 2009; Wen, 1996). Заучування текстів напам'ять, як одна з найчастіше згадуваних стратегій навчання китайськими учнями, викликає зростаючий інтерес серед китайських науковців (див. Ding, 2004, 2007; Ding & Qi, 2001; Long & Huang, 2006; X. Yu, 2009, 2010).

При свідомому бажанні досягти високої мовної майстерності, заучування напамʼять дозволяє значно збільшити свою колекцію готових зворотів та колокацій, вцілому формульної мови, що якісно впливає на біглість мовлення. Вивчені напамʼять тексти є для нашого мозку сировиною, яку ми несвідомо опрацьовуємо і вивчаємо таким чином не тільки лексику, а ще й граматику в контексті. Такі висновки зробив Янжень Дін (Yanren Ding) зі школи іноземних досліджень при Нанкінському університеті в 2007 році у своїй праці "Text memorization and imitation: The practices of successful Chinese learners of English".

Більшість критики стосовно вивчення напамʼять відбувається через узагальнення та противагу критичному мисленню. Багато експертів з педагогіки називають вивчення віршів "тупим зазубренням". Але у відношенні до розвитку біглості, вивчення напамʼять суттєво відрізняється від зубріння в інших сферах. Спробую пояснити. В більшості випадків під зубрінням мають на увазі бездумне повторення з метою зафіксувати текст в короткотривалій памʼяті, потім використати вивчений матеріал на екзамені. В той час, для мовної майстерності вивчення на памʼять це лише перший крок і інструмент, для того, щоб потім багаторазово практикувати декламацію текстів по памʼяті. Не разово здати і забути, а постійно використовувати в майбутньому. Адже вивчена поезія це наша власна, завжди доступна база данних з правильних та красивих форм і патернів, яка збагачує наше письмо та мовлення.

Вивчення напамʼять також часто ставлять напротивагу творчому мисленню. Але, якщо взяти поетів, майстрів творчого слова, то майже всі вони полюбляли поезію своїх кумирів та знали багато творів напамʼять.

Американська поетесса Керол Маске-Дьюк (Carol Muske-Dukes) у своїй статті "Втрачене красномовство" згадує свої роки в Колумбійському університеті разом з Йосипом Бродським, який там викладав творче письмо (creative writing). На першій лекції Бродський викликав шквал обурення у студентів коли повідомив їм, що протягом курсу вони мають вивчити напамʼять та декламувати велику кількість віршів. Студенти тоді ще не знали, що сам Бродський знав англійську мову завдяки вивченню напамʼять поем Одена коли перебував у дисидентському засланні. Спочатку студенти хотіли разом відмовитися і не виконувати ці вимоги, але згодом вони почали декламувати поеми в аудиторіях та поза університетом. Наприкінці семестру студенти "заговорили" віршами Одена, Бішоп, Кітса та Вайєтта з драматичною інтонацією та щирою насолодою. У їхній свідомості щось перевернулося. Вивчені напамʼять вірші тепер були в їхній крові, билися в унісон з їхніми серцями.